«33 пляшки» — оповідь у тридцяти трьох віршах про 33+ пляшок міцненького, але не про них, а про смерть зранку і воскресіння вночі, дівчат у мокрій одежі, шматок місяця в кишені сорочки, наслідування равликам, відчай і надію у лісосмугах життя, безодню, в якій заховано драбину до любові.

що далі?Вийшли друком «33 пляшки»

– із цієї бухти, де так незручно кохатися у воді,
де галька немовби сповзається на суходіл,
тягнучи кошелі водоростей на мілину,
ми й підемо навік, навпрошки по дну.

ми відбирали у моря каміння, щоб змурувати дім,
взимку море приходило брати його назад, утім,

що далі?пам’яті філімона

Піднеси мені, дівчинко, піднеси моїй вічності,
ну, не підсміюйся, не пускай бісиків,
не позичай очі, не ховай смуток.
Ось я, ось моя прокурена футболка,
зношена, пропалена, запрана, рідна,
ось мій неголений писок, підборіддя,
намуляне пальцями в суєтних думках,

що далі?остання

він заявив їй, що розповідь добігає кінця.
потім пив і дивився, як вона крутиться біля шафи,
поки не винишпорила серед його лахів
червону футболку, котра дуже їй до лиця.

він продовжував: «цей віскі водночас гіркий і солодкий,
я би порівняв його зі смаком самотності,
коли не лишається ні жалю, ні доко́рів сумління».

що далі?односолодовий

23 грудня він стояв у озері, по пояс у воді,
і казав: тут кльово, залазь, я тебе охрещу, іване,
ми зігріємо цей намул коньяком, а тоді,
а що ж тоді? можна зробити очеретяне

опудало від похмілля й умняків, і одразу його спалити.
я, заходячи в воду, відповідав: до дідька ці забобони.
хотів би я стати тринадцятим номером на перегонах.

що далі?ще один коньяк