вставай опівночі, збирай наплічник:
книга, куриво, пляшка, думки.
їдь на вокзал, де цигани одвічні
сплять, обійнявши картаті сумки.
їдь, мов на прощу, як їдуть сюди
всі чесні люди: курви, пияки, блукальці.
іди до циганок і розбуди
наперше вона роздягнулася, лишилася в кумедних трусах
чи то з покемонами, чи то із птахами-злюками —
у новій міфології я не петраю.
коротше, якісь дивні істоти
витріщались на мене з-поміж її майже струнких ніг,
а їхня хазяйка тим часом
накинулась на холодильник, мовби монголи на небагате село.
і ти подивишся на іржаві каштани
під балконом, зауважиш,
що повітряна кулька огидного кольору,
яка застрягла там із місяць тому, ще не здулася.
у дитинстві вони, такі бажані, здувалися того ж дня.
і припиниш доводити свою правоту
у важливих речах, тобто в нічому,
він прокинувся від сонячного світла,
що немилосердно пекло голову,
враження було таке, що по ній учора
довго гатили ногами, а тут ще це сонце.
він відкрив одне око й побачив брудні мостини
й стоси книжок, і порожню пляшку,
що немовби прихилилася до них, як до стіни —