мцване

наперше вона роздягнулася, лишилася в кумедних трусах
чи то з покемонами, чи то із птахами-злюками —
у новій міфології я не петраю.
коротше, якісь дивні істоти
витріщались на мене з-поміж її майже струнких ніг,
а їхня хазяйка тим часом
накинулась на холодильник, мовби монголи на небагате село.
вона виймала все, що знаходила,
і викладала на стіл.
три помідори, шматочок сиру, цибулина, сумний огірок,
зелень прив’яла, вчорашня яєчня, зморщена й циганкувата.
у морозилці вона віднайшла невідоме м’ясо.
я й уявити не міг,
що маю стільки їжі.
– ти відьма! — сказав, наливаючи.
– пусте, — сміялась вона, — я нещодано
зробила ні з того ні з сього
сім кіло фаршированих перців.
сиділа потому над ними і плакала.
змахнула рукою і почала готувати.
кришити, змішувати, присмажувати, присолювати,
не шкодувати перцю, словом,
десь за годину я потягнув її в ліжко,
заборонивши приймати душ.
а тепер ти мені все розкажеш — сказала, відсапуючись,
нервово обкусюючи задері на пальцях,
закурюючи довгу ментолову морину.
(де ж то вона її відкопала?)
– не вийде — сказав я, наливаючи мцване, збережене
якраз для такого дня.
– знаєш, я був у пустелях
пісчаних, камінних, льодових, водяних і повітряних, —
і скрізь без тебе.
– а ти спробуй.
– добре. але я затинатимусь, питиму і цілуватиму
тебе, — відповів, і подумав:
сім кіло фаршированих перців!
і як же я, йолоп, жив без неї?