брют

коли п’ю шампанське, обов’язково стається непоправне.
приміром, одного разу я зізнався дівчині у коханні.
я мав пляшку брюту.
вона — дуже красиву ключицю.
світ мав для нас повню, дніпро, купання голяка.
я наливав шампанське у ямочки ключиці
й припадав до цього джерельця в пустелі,
а вона тим часом щось говорила. що вона могла говорити?
здається, розповідала про своє сексуальне життя.
дівчат такі речі впирають.
«одного разу за вечір я кохалася з двома хлопцями».
або: «якось я гуляла голяка у будинку творчості письменників».
я трудився, вона теревенила.
зрештою я не стерпів,
треба було якось змусити її замовкнути,
тож я покинув ключицю, припав до губів,
повалив дівчину у прохолодний вогкий пісок,
чавлячи її лопатками сухі мушлі
й заплітаючи у волосся зів’ялі водорості.
вона не замовкнула,
щось воркотіла, зітхала, кричала,
зверталася до буйків, металевих пляжних грибочків
і катерів із вимкненими вогнями.
мені потрібно було її перебити,
долучитися до цього спілкування із внутрішніми птахами,
що лоскочуть тебе зсередини, роблячи радісним і говірким.
тож, коли ми скінчили, прошепотів «я тебе кохаю»,
й вона таки вмовкла, відсунулася,
замислено роздивляючись сонне місто
на протилежному березі.
за якийсь час ми змерзли, вдягнулися
й почимчикували шукати каву.
«дякую», — нарешті спромоглася вона.
«ах ти ж кучеряве стерво!», — подумав я, —
«триста мушель тобі в лопатки!»
«прошу», — сказав,
і одним духом допив з горлечка.