спирт

– братан, колись я був щасливий, —
каже один фіолетовий бородань іншому.
– її звали альона, була маленька, кучерява,
й працювала на спиртзаводі.
у неї завжди було чотири трилітрові банки спирту.
чотири, братан, це не дві і не три.
і вона розбавляла його, як нефертіті.
– хто це? — прочумується другий від дрімоти.
– римська богиня. чогось там.
у римлян на все є своя богиня.
як вона розводила спирт!
цицьки були так собі, тож вона поливала їх спиртом,
а я облизував. міг так до самого ранку.
– ого, — повністю прокинувся другий, —
і де ж вона, ця римська вовчиця?
– зникла. вдома не було, на зміну на спиртзаводі не з’явилася,
а в мене телефон украли. тепер навіть не можу їй подзвонити.
– так з мого подзвони. номер знаєш?
– та звісно. тисячу раз же ж… 067…
– ну?
– ну, 067, я ж кажу. далі там 7 і 5, і 4. і ще щось.
там посередині підстав різні цифри, може.
– чорт, ми ж за ціле життя не вгадаємо!
– да, братан, особливо за наше.
вони втуплюються у вікно електрички,
у нескінченну лісосмугу.
– вона зникла, коли я не приїхав,
розумієш, останню відмінили, і навіть касири були не в курсі,
дивилися на публіку, що зібралася біля кас,
і казали, що, може, й правильно відмінили,
одні п’яниці останньою добираються,
смоли б вам гарячої,
надудлитеся пальонки і дешевого пива
й обсцикаєте потім платформи і рухомий склад.
– а таки правда!
– я їх питав, чи знають вони, що таке пияцтво?
– і що ж?
– братан, вони не знали. і я їм сказав: «ви були у травні біля озера?
вночі, коли риба спить, і птахи сплять,
і навіть перші галасливі цвіркуни затикаються й дрихнуть?
лишаються кажани, що літають низько над водою, сподіваючись
вловити комара чи мошку».
він замовкає і довго нишпорить у кишенях,
у сумці з порваною застібкою,
нарешті, дістає затерту пластикову пляшку,
сьорбає, передає другому.
– ну? — питає той.
– вдень деякі кажани сплять просто на березі,
уздовж урвищ, і, якщо взяти їх в руки,
не просинаються.
– і що ж касири?
– викликали поліцію. а ті не приїхали.
я прокинувся вранці на лавці,
без телефона, сам-самісінький.
піднявся, закурив, знайшов під лавкою недопите,
засміявся, заплакав, випив,
і ліг чекати першої.
вони гудуть, коли рушають зі станції.
знаєш, навіщо?
– ні.
– а для нас. щоб ми знали, що знову щось
проґавили.