ще один коньяк

23 грудня він стояв у озері, по пояс у воді,
і казав: тут кльово, залазь, я тебе охрещу, іване,
ми зігріємо цей намул коньяком, а тоді,
а що ж тоді? можна зробити очеретяне

опудало від похмілля й умняків, і одразу його спалити.
я, заходячи в воду, відповідав: до дідька ці забобони.
хотів би я стати тринадцятим номером на перегонах.
одягнути все шмаття навиворіт — і бути битим.

одягнути залишки спогадів, зникоміших з кожним днем,
одягнути хрестик, дог-таг, годинник, шкарпетки (різні), картату сорочку, навушники, музику, кольори, алкоголь, сигаретний дим, туман, дощ, скрипіння снігу, дзвін скельного крюка, надію і  мрію, ісуса й марію, воду з вогнем,
та спершу би я одягнув її, роздивився б її нутро
крізь очі її, великі й темні, немовби тунель метро.

так би ми і ходили — нехрещені,
у непарних шкарпетках і з хрестиком,
із дог-тагом з ім’ям навиворіт,
завжди разом без права вибору,
курили одну, мінялися шрамами,
задерями і душевними травмами,
плакали під восьму бетховена в два голоси,
захлиналися на вершинах від відчуття краси,
планували би разом розчаровуватися й сивіти,
і сміялися з планів — найгучніше у світі.