якось перебути б цю весну
з її настирливими спогадами, —
говорить вона склянці.
її тонкі пальці з обдертим червоним лаком на нігтях
дрібно тремтять, так, як ото коли довго плакати,
під кінець вже й не знаючи, за чим.
якось пересидіти ці холодні ночі,

що далі?темне

жовті пагорби ліниво гріли спини,
витягали до моря зморшкуваті голови,
нюхали викинуті на берег водорості,
тепло дихали на наші голі тіла.
ми довго йшли узбережжям,
далі й далі від людей,
хоча які там люди — в маєтку філімона

що далі?філімонівка

вони йдуть своїми містами і селами до річок чи озер,
ви впізнаєте їх по замріяній неуважності,
з якою вони переходять дороги,
дивлячись кудись за власний край,
несуть в наплічниках вино,
несуть у собі тиху тугу.
вони довго сидять біля води, рахують качок і кволих річкових чайок,

що далі?самбука, мускат

беріть драбину і залазьте на стару вишню-циганку,
вдягнувши на шию полотняну торбу.
плямуйте її сірі боки бордовою кров’ю стиглих ягід.
висипайте їх, не миючи, не дай боже,
не виймаючи кісточок, у трилітрову банку,
так, щоб було добряче більше двох третин.
досипайте цукру, лишивши трохи місця,

що далі?наливка

перший загортається у ковдру, човпе на балкон
(окуляри без скла, в правиці — літровий бурбон,
стілець волочиться килимом, малюючи колію):
– сигарети візьми! нахрін стакани! у себе наллю!

другий довго шукає, зазирає у холодильник,
вмикає радіо, телевізор, настінний світильник,

що далі?бурбон